- Олександре Володимировичу, для вас було несподіваним рішення керівництва клубу припинити співпрацю?
- Хотів би, щоби ми відразу у нашому інтерв’ю задали коректний тон. Тому відповім словами Валерія Івановича Яремченка. Він давно знайомий з Петром Петровичем Димінським, раніше у нього працював. Так ось, Валерій Іванович мені сказав: «Саша, ти знав куди йдеш». Краще за нього на ваше питання я не відповім.
- Наскільки одинадцяте підсумкове місце відповідає завданню, поставленому перед вами керівництвом клубу?
- Є завдання керівництва клубу, а є завдання, що ставить перед собою кожна людина. На той момент, коли я погоджувався на роботу, переді мною були поставленні певні цілі. Тоді команди практично не було. Із тепер уже позаминулорічного складу було тільки кілька людей. Було багато молоді. На збір в Словенію взяв 15 гравців, з них дев'ять футболістів дубля. Розповідаю про це не задля виправдання, а задля встановлення хронології подій. Зважаючи на кадровий стан команди, переді мною було поставлено завдання через два роки створити боєздатний колектив, що буде конкуренто спроможним в чемпіонаті України. Виходячи із поставленої задачі, ми – тренерський штаб, футболісти, працівники клубу з роботою впоралися. Можна навіть жартома зауважити, що десь поспішили. Що потрібно було зробити за два роки, зробили за один сезон. Це що стосується завдання на сезон керівництва клубу. Із хлопцями ми вирішили, що повинні потрапити в 10-ку. На жаль, ми зайняли 11-те місце і це завдання не виконали. Безперечно, у нас були прорахунки, були погані матчі. Були і провальні ігри, хоча їх було мало – 1-2 в чемпіонаті. Але це проблема росту, команду ж створювали практично з нуля.
- Складно було створити команду з нуля, зважаючи на специфіку кадрової роботи клубу (багато тих, хто був на контракті в клубі, не були допущенні до основи не через ігрові кондиції)?
- Цей процес не те, щоби був складним, він був болючим. Можу зрозуміти хлопців, їм було важко психологічно. Адже їм знизили зарплату. Хтось погодився, хтось відмовився, хтось зайняв принципову позицію, а хтось поставив на перше місце футбол. Скажу так, хто погодився відразу чи пізніше погодилися і приєдналися, думаю, вони жодного разу про це не пошкодували. Деякі хлопці приїхали до нас на останні 2-3 дні передсезонного збору – Гладкий, Ткачук. А Зеньов та Голодюк долучилися до нас уже по ходу чемпіонату. Безперечно, це складно. Але хотів би віддати належне футболістам «Карпат», які витримали цю напругу, непросту ситуацію в клубі, в країні. І, як на мене, у більшості іграх ми виглядали достойно.
- З огляду на два останні місця роботи в «Говерлі» та «Карпатах», вас можна назвати кризовим тренером?
- (Сміється) Будь-яка людина хоче стабільності. Усі хочуть працювати за гроші, отримувати адекватну плату за свою працю. Але в жодному разі не хочу сказати, що мене десь ущемляли, мені десь не поталанило із роботою. В тих клубах, де доводилося працювати, можливо, була складна ситуація. Але жоден тренер не зміг би працювати без колективу. Колектив завжди ставив у своїй роботі на перше місце. Стосовно кризового тренера… Не знаю, вам видніше. Я просто люблю свою роботу.
- Не можу не поставити вам це питання – як керівництво клубу пояснило вам розрив контракту?
- Про це краще спитати у керівництва клубу. У мене є версія, але я її не озвучуватиму. Учора, прощаючись із генеральним директором «Карпат» Ігорем Дедишином, ми один-одному потисли руки.
- Які плани? Будете відпочивати від роботи?
- Знаєте, це не більше, як вислів про те, що тренеру потрібно відпочити. Будь-яка футбольна людина не хоче відпочивати. І я теж. Подивимося. У нас в країні із роботою складно. Зараз мене запрошує телеканал «Футбол» коментувати матчі чемпіонату світу. Але це задля задоволення. Я все одно залишаюся тренером-практиком.
Розмовляв Гліб Ваколюк
