- Рік, що минає, для мене був дуже складним і важким. Почав підготовку у складі "Кубані" на зборах, повернувся в "Пюнік" і, зігравши два кола у першості Вірменії, перейшов у донецький "Металург". Сезон для мене почався дуже рано і ще не завершився. Було важко і в фізичному, і в психологічному плані.

Вважаю, що провів непоганий рік у футболі, незважаючи на те, що могло і бути краще. Не буду скаржитися - все нормально. У цьому році набрався чималого досвіду, але зазначу, що треба ще багато працювати і працювати для покращення майстерності. У донецькому "Металурзі" не тільки мене, а й моїх партнерів по збірній добре прийняли. Я вже звик до гри "Металурга", все добре з цього боку, не вистачає забитих м'ячів. Треба прогресувати.

- Як мешкається в Донецьку? Ти там вже з дружиною. Важко було пристосуватися до Донецька після Єревану?

- Донецьк вже наче рідне місто. Чесно кажучи, між Донецьком і Єреваном бачу певну схожість, і тому набагато легше стає. Якщо точніше, Донецьк навіть дуже схожий на Єреван (Сміється).

- Як дружина ставиться до футболу? Чи допомагає тобі готуватися до матчів, налаштовуватися на гру?

- Моя дружина не надто любить футбол, але трохи розуміється на ньому. Вона дивиться матчі для того, щоб побачити, як зіграв я. Після ігор вона  не аналізує гру, але намагається допомогти мені в скрутну хвилину.

- Чи впізнають тебе на вулицях Донецька?

- Трапляється й таке, але нечасто. Можливо, не так багато часу пройшло, як ми стали виступати тут.

- У "Металурзі" грають Карлен Мкртчян і Маркос Пізеллі, Генріх Мхітарян теж в Донецьку. Присутність друзів допомагає?

- Звичайно. І під час матчів, і в житті присутність друзів - це велика удача і радість. У будь-який момент можна покластися на них і бути впевненим у своїх силах.