Червоно-біла "Севілья" перемогла у червоно-білій Варшаві, проте "Дніпро" залишається в історії, й гравці української команди покидають поле з високо піднятими головами.

Все це настільки фантастично, що нам залишається лише насолоджуватися казкою, розтягнутою на цілий євросезон. Пожовклі запікселізовані скріни зберігають свідчення, яке яскраво підтверджує героїчність турнірної ходи "Дніпра" – ще на початку сезону 2014/2015 українська команда була чи не найочевиднішим аутсайдером Ліги Європи на думку букмекерів. Ті, хто тоді ризикнув би поставити на вихід команди Маркевича до фіналу, озолотилися б. Але футбол – це гра секунд. І зараз ми всі плачемо, тому що дніпропетровці в фіналі зіграли настільки гідно, що поступилися лише команді, яка стала рекордсменом турніру (а на рахунку "Севільї", не забуваймо, уже чотири перемоги в Кубку УЄФА і його спадкоємниці – Лізі Європи).

Про що думаєш, коли твої земляки грають у фіналі єврокубка? Що все це – ніби велике збільшувальне скло, під яким видно усі найтонші деталі гри, усі глибинні плюси й мінуси тих чи інших футболістів, подальші перспективи тих, хто нині виходив у синьо-білій формі. Що цей фінал – це не просто футбольний матч, не просто епохальна подія для одного клубу, а історична віха для цілої країни. Ще рік тому один поважний чоловік говорив, що у ці страшні часи, мовляв, не до футболу і варто призупинити чемпіонат. А зараз його команда грала у фіналі єврокубка – саме так, грала. Не відбувала номер. Не була статистом. Це ще один доказ того, наскільки важливо зберегти футбол в Україні. Бо футбол у нас більше ніж футбол, хоча часом цього й не видно при порожніх трибунах на окремих матчах навіть найвищого дивізіону.

І ще одна важлива річ, яку побачили ми крізь лупу – яка ж прекрасна наша команда у своїй волі до перемоги, у своїх бійцівських якостях, у цій дикій, первісній манері грати, не зважаючи на авторитети! Після всього, будемо відверті, везіння, після пройдених суперників, майже кожен із яких був фаворитом у протистоянні з українцями, ми розраховували на те, що казка матиме красивий, щасливий для нас кінець. Але, але…

Але життя продовжується – і щосекунди пишеться нова сторінка історії.

А, зізнатися чесно, все було проти "Дніпра" ще від початку сезону. Коноплянка сидів на валізах, Ротань заледве не перейшов у "Рубін", Маркевич, попри сподівання, влітку не встиг (не зміг?) провести кадрову революцію з масивним посиленням. А ще ж клуб втратив Джуліану – і довго не міг знайти свою гру. Після вильоту від "Копенгагена", після "сірої смуги" в груповому турнірі, після поразки від "Карабаху" – чи були сміливці, хто повірив би у таке переродження команди?

Однак, разом із тим, фінал був випробуванням не лише на фарт, але й на клас. Ранній гол Калинича лише підтвердив тренерське чуття Маркевича. Навіть попри хворобу, після неаполітанських чудес ми могли чекати саме Селезньова. Так само з Матеусом – були ж варіанти й інші, але Мирон Богданович також пішов тут своїм шляхом. Подача бразильця й завершальний удар хорвата показали, що оборона – також не найсильніше місце у "Севільї". І ті ж Тремулінас, Алеш Відаль насправді ефективніші попереду, аніж у чорновій роботі руйнівників.

Ми могли вірити в диво, проте не сумнівалися, що такі досвідчені бійці, як іспанці, не здадуться без бою. На жаль, маючи рівність за багатьма статистичними показниками, дніпропетровці програли в несподіваному – в стандартах. Кутових "Севілья" подала відчутно більше, й один із них став фатальним. І – заодно показав усі проблеми нашої команди в плані класу оборонної гри. Чеберячко, здавалося, боявся дихнути на Бакку – колумбієць спиною до воріт зручно скинув на Крихов’яка. І ось тут Лео Матос показав, чому Маркевич ще на початку сезону, та й у часи Ежидіу, не розраховував на нього в основі. Бразилець відверто багато дозволив поляку, наслідком чого став прикрий і необов’язковий гол.

Ще більша прикрість – наступний гол. Приспавши суперників володінням м’ячем, севільці миттєво прискорювалися. Тонка передача – Бакка, як і належить майстру, вдало витримує баланс на межі офсайду і опиняється за спинами наших центрбеків. Обіграш Бойка, легкий удар – це все було настільки легко, що лише вкотре підтвердило клас наших суперників. Так, ми всі лише вчимося – а "Севілья" тим часом вдруге поспіль відстоює трофей.

І ось момент, за який "Дніпро" отримає багато нових вболівальників – та сама воля, завдяки якій команда пройшла так далеко, присоромивши "фахівців футболу". Маючи відразу кількох непоганих виконавців стандартів, завжди є ризик помилитися з вибором. І дуже добре, коли є авторитетний гравець, який може взяти на себе відповідальність. Ротань багато вміє в футболі – і штрафні пробивати також. Без розбігу, легким замахом – без шансів для воротаря. Спасибі за надію – вся держава пішла на перекур з "палаючими" очима.

Проте особливість класу – це його методичність. Ти можеш відбиватися 89 хвилин, але крапля точить камінь. Ось і "Севілья" своє володіння м’ячем все частіше перетворювала в удари. За конкретністю атаки іспанців були значно небезпечнішими за наші. На жаль, з кожною хвилиною все очевидніше проявлялися проблеми дніпрян. Лео Матос, неначе бик поміж пікадорів, метався, не маючи змоги спинити натиск на своєму фланзі. Ефект тріщини на дамбі – спершу вона маленька, непомітна, але кожна крапля точить її, призводячи до катастрофи. Непотрібна "свічка", програний підбір, тонкий пас Вітоло – а все інше зробить Бакка. "Локомотив", кажете? Ну-ну…

Але не в нашому стилі жалітися, та й не будемо спускати собак на Лео Матоса – тим паче, що є сумніви і в суто оборонних якостях того ж "втікача" Ежидіу. Просто суперник дійсно був гідним, і не так багато матчів такого рівня випадає проводити "Дніпру"  – попри гіркоту поразки, нема сумнівів, що тренерський штаб передивиться цей матч десятки разів. Він дасть стільки "поживи" для роздумів, як десяток інших на внутрішній арені та ранніх стадіях континентальних турнірів.

Іще раз наголосимо – дніпрянам гарантовано збільшення кількості регулярних фанів. Таке запам’ятовується на все життя – на газоні лежить Матеус, його виносять на ношах, і останні хвилини наші проводять у меншості. У такі хвилини думаєш тільки про одне – щоб все гаразд було із футболістом, тому що здоров’я й життя дорожче навіть за ті останні миті фіналу.

А те, що ми побачили героїв – у цьому не було ніяких сумнівів. Навряд чи можна було в такий складний час краще подякувати своїй країні за мужність, аніж непрогнозованим, сенсаційним, але аж ніяк не несправедливим виходом у фінал Ліги Європи. "Це був прекрасний фінал, безсумнівно – один з найкращих в історії. П’ять голів і великий футбол – це просто чудово", – іспанець Гаїска Мендьєта захоплюється побаченим. "Дніпро гідно протистояв сильному супернику. Команді можна лише подякувати за євросезон. Матеусу швидкого одужання", – телеграфує Дмитро Джулай, який навіть працюючи в Ірландії, не оминає увагою успіхи українського футболу. "Спасибо Днепру за упорство и игру. Вы, братья, козацкого роду!", – це вже Васілій Уткін з Москви припиняє "черданщину". Та що поробиш – це четвертий фінал "Севільї", і, принаймні, у цьому турнірі вона гранд – і тут не програє. І тим цінніше визнання від суперників – Алеш Відаль після матчу підійшов потиснути руки дніпрянам і сказав сайту УЄФА: "Дніпро" довів, що є командою топ-рівня".

До матчу довелося поспілкуватися з кількома колегами з польської преси. Говорячи про симпатії, вони дипломатично зазначали, що кожна з команд матиме свою публіку в Варшаві, але при цьому не приховували – "Севілья", у складі якої грає польський збірник Крихов’як, а також "французькопідданий" Колодзейчак із польським корінням, матиме більші шанси на прихильність місцевих фанів.

Проте, є підозра, не лише поляків, а й неупереджену європейську аудиторію, "Дніпро" вразив і зачарував. Серед прогнозів на "виніс тіла" рідко хто віддавав перевагу українцям. Воно й зрозуміло – з-поміж них добре знали хіба що Коноплянку, прізвище якого не сходить зі сторінок преси в рубриці "Трансферні чутки". Тепер же навіть ті, хто не може вимовити "Дніпропетровськ" і не знайде це місто на карті, віддають належне войовничій команді із держави, про яку всі знають, на жаль, радше через катастрофу на ЧАЕС і війну на Донбасі.

В футболі люблять сміливих. Так от, дніпропетровці були саме сміливими. Ми боялися за них у кожному раунді, ми слідкували за тим, як хлопці мужніють, набираються впевненості і досвіду. Якби той "Дніпро", який ми бачили у фіналі та весняних матчах загалом, зіграв би проти "Копенгагена" – він виніс би його вперед ногами. Пробачте, звісно, за настільки категоричне припущення.

І саме тому наших хлопців в аеропорту, на стадіонах країни слід зустрічати стоячи й оплесками. Вони програли так, як небагатьом дано вигравати. Вони зробили все, щоб високе звання української команди в фіналі єврокубків сприймалося, як синонім футбольної мужності.

Я далекий від думки, що цей фінал – вершинна сторінка "Дніпра" й творців його сенсаційного євросезону. Звісно, головне – зробити висновки з побаченого, адже, повторимося, фінал Ліги Європи – це рідкісний шанс у матчі з суперником височезного рівня побачити себе, немов через лупу. Важливо не потонути в ейфорії, як це було з "Шахтарем" 2009 року чи з "Динамо" 1999-го. Щоб фінал не лишився неповторною історичною віхою, команді потрібно еволюціонувати і рости.

Ми бачили ніч, ми бачили героїв. Запам’ятаймо їх – "Дніпро" зразка 2015 року повинно лишитися в історії саме таким.

Артур Валерко