- Все йде за планом. На жаль, часові відрізки змістити неможливо. Як би я не старався, як би не хотів знову вийти на поле, є рекомендації лікаря, і я вимушений їх дотримуватися.

- Так сталось, що тобі довелося спостерігати за грою збірної України на Євро-2012 з трибун. Що ти відчував, коли дивився на поле і бачив, що на воротах стоїш не ти, а П'ятов?

- Євро для мене закінчилось ще не почавшись, і для себе я його викинув з голови. Це не означає, що я не переживав за наших хлопців. Чесно скажу, що в день відкриття Євро я був в Італії, в колі своєї родини, і тоді в мене стався жахливий приступ викиду емоцій. Я тоді встав і вийшов з-за столу, де сиділа вся наша компанія, щоб вони не бачили мого стану. Мене охопили сильні відчуття, пов'язані з тим, що я знаходжусь тут, а не в Києві, разом з командою.

- Для багатьох футболістів Євро стало своєрідною межею. Андрій Шевченко і Андрій Воронін ще до початку чемпіонату заявили, що вони йдуть зі збірної. Шевченко розглядав варіант завершення кар'єри після Євро. Ти думав про те, що після цієї травми можеш піти з футболу?

- Ні. Одназначно ні. Я ще не збираюся вішати рукавиці на цвях.

- Для себе вже вирішив, скільки ще років будеш грати? Адже за футбольними мірками ти вже достатньо віковий голкіпер...

- Справа не в тому, скільки тобі років, а в тому, наскільки добре ти себе відчуваєш, чи здатен ти справлятися з тими навантаженнями, які тобі пропонують, чи маєш ти мотивацію продовжувати кар'єру. Адже твій вік, твій досвід не гарантують тобі місця в основному складі. Межі своїх можливостей я чітко розділяю і розумію, що ще можу скласти конкуренцію молодим хлопцям. І нехай у них голова болить з приводу того, що я не завершую кар'єру.

- Але все-таки, скільки років продовжуватиметься твоя футбольна кар'єра? П'ять? Десять?

- Я не можу говорити однозначно, але думаю, що ще однієї подібної операції я не перенесу.