Інтерв’ю "Футбол 24" із Назарієм Ничем, нападником Львова, який допоміг своїй команді створити головну сенсацію 19 туру УПЛ – обіграти Шахтар у Харкові.

Назарій Нич – простий та скромний хлопець із села неподалік Львова. Як гравець, він формувався під прискіпливим наглядом Віталія Кварцяного, пройшов сувору школу аматорського футболу, а тепер забиває найкращим командам України.

Нича не так вже й легко спіймати для інтерв’ю. У своїх відповідях – лаконічний, проте конкретний. На полі відтреновує футбольні скілли, у вільний час "прокачує" інтелект, читаючи книги. І зізнається: "Мрію продовжити свою кар’єру у Європі".

"Гол Ворсклі ставлю на перше місце"

– Коли ви їхали до Харкова на матч із Шахтарем, чи вірили, що вдасться зачепитись хоча б за нічию? Тільки чесно.

– Чесно кажучи, ми були готовими. Знали, що суперник гратиме у відкритий футбол, тож десь на контратаках можемо їм забити. Не те що розраховували мінімум на нічию, але сподівалися на це.

– Якою була тренерська установка?

– Гра від оборони і контратаки. Оскільки більшість футболістів суперника перебуватимуть на нашій частині поля, володітимуть м’ячем, то швидкий вихід від захисту в атаку міг спрацювати.

×

– Перший тайм – 1:1, непоганий сценарій для Львова. Про що говорив Безсмертний під час перерви?

– Він налаштовував нас на подальшу боротьбу. Сказав, що другий тайм буде не легшим, тому потрібно концентруватися, виходити і боротися далі.

– Ви виходите із роздягальні і швидко забиваєте у ворота Трубіна. Наскільки сильними були емоції всередині?

– Ці емоції важко передати словами. Тільки потім, після певного часу, усвідомив, ЩО я зробив. Дуже приємно було.

Львів – Шахтар – 3:2 – відео голів і огляд матчу

– Це наразі найкращий момент у вашій кар’єрі?

– Раніше мені вдалося забити Динамо і Ворсклі. Гол у ворота Полтави теж дуже запам’ятався. Тоді наша команда якраз переживала важкий період, не вигравала упродовж 19 матчів. Психологічний стан футболістів і керівництва був негативним. Тому цей гол, який був для мене першим у Прем’єр-лізі та ще й виявився переможним, ставлю на перше місце. Хоча забивати Шахтарю – також дуже приємно.

– Ви засмутили топів – Шахтар, Динамо і Ворсклу. Чому м’яч не залітає у ворота простіших суперників?

– Усе попереду (Усміхається). У нас ще багато турів, тож я сподіваюся, що й іншим суперникам залітатимуть м’ячі.

– Ваше враження від Шахтаря? Команда переживає кризу. Де її найбільша проблема – у захисті, в центрі, у нападі? Чи, можливо, в психології?

– Мені важко обговорювати іншу команду. Я не перебуваю всередині колективу, не знаю, що відбувається. У принципі, вони гідно представляли Україну в єврокубках. Погано те, що вилетіли, але в чому причина – у мене немає конкретної відповіді.

– "Гірники", мабуть, злякалися вашої форми – екіпірування Львова максимально нагадує Рому.

– (Сміється) Та ні, точно не злякались.

львів

"Батько Романа Яремчука – чудова людина"

– Після матчу Анатолій Безсмертний розповів, що до Шахтаря команда готувалася цілих 10 днів, причому не завжди було де тренуватися…

– Ми тренувалися на штучному полі. Тренування були дворазовими. Більші навантаження. Умови справді виявилися непростими. Їздили з бази на штучне поле, а переходити потім зі штучного поля на трав’яне – теж не дуже легко. Маю надію, що тепер стане краще, незабаром ми повернемося до нормальних обставин. Тут варто врахувати і погодні умови. Ніхто не очікував, що так буде, тому поле виявилося неготовим.

– У Львова – новий тренерський штаб. Що змінилося з приходом Безсмертного? Нові вимоги? Інші принципи тренувального процесу?

– Від нового штабу отримали більше впевненості. Тренери сказали, що вірять у команду, закликали нас повірити в себе. Зараз помітно, що мікроклімат у колективі дуже змінився. На тренуваннях усі стараються. Відчувається багато позитиву. Перед нами стоїть завдання на сезон – зберегти прописку в УПЛ. Ми зробимо все, щоб його виконати.

– З Олегом Яремчуком, батьком форварда збірної України, ви вже встигли познайомитися?

– Так. Відмінна, чудова людина, великий професіонал своєї справи. Можу сказати про нього тільки позитивні слова. Завжди підходить, спілкується, мотивує, дає хороші настанови.

– Скільки годин ви провели у дорозі до Харкова і у зворотному напрямку?

– Ми добиралися поїздом. Дванадцять годин туди, дванадцять назад – загалом 24.

– Жах!

– (Усміхається) Думаю, кажучи про непросту підготовку до матчу, наш тренер мав на увазі ще й цей момент. Дванадцять годин у поїзді, тренування, а наступного дня – грати з чемпіоном України, однією з найкращих команд Європи. Фактично домашній матч, але через певні обставини довелося провести його на виїзді.

– У чому для вас найбільший дискомфорт таких тривалих поїздок?

– Намагаюся не звертати увагу на дискомфорт. У поїзді можу фільм подивитися або книжку почитати.

– Що читаєте?

– Та різні книжки. Найчастіше – з психології.

– У таборі Львова – багато легіонерів. Хто з них найкраще адаптувався до життя в нашій країні? Хто освоїв хоча б кілька слів українською мовою?

– Та всі вони можуть розмовляти українською. На низькому рівні, звичайно, але порозумітися реально. Адаптація, думаю, вже відбулася. Колектив усіх прийняв. Повторюся: після призначення нового тренерського штабу команда згуртувалась. Зараз немає значення – легіонер чи не легіонер. Всі виходимо, знаємо, що нам потрібно, і працюємо.

нич

"До бійки не доходило"

– Як вас називають у команді? Маєте прізвисько?

– "Летючий голландець" (Сміється).

– В інтернеті про вас наразі небагато інформації. Знаю, що ви – вихованець львівських Карпат і Покрови. А де народилися?

– Львівська область, Жовківський район, село Віднів.

– Потім ви бігали за аматорські команди Луцьк і Світязь. Чим любительський футбол відрізняється від професіонального? Частіше б’ють по ногах?

– Та ну, різниця повністю у всьому! В аматорський футбол потрапив із луцької Волині. Мав проблему з трансфером, мене не могли заявити. Тож тренувався з першою командою Волині, а за ігровою практикою Кварцяний відправляв мене туди. Любительський футбол – значно жорсткіший. Брак майстерності компенсується самовіддачею і силовими прийомами. До бійки, щоправда, не доходило. Все було спокійно.

– Що розкажете про Кварцяного?

– Дуже хороший. Чесно. Віталій Володимирович був для мене одним із перших наставників. Дисципліна у нього – на першому місці. Він, можна сказати, мене загартував. Потрапив до нього в юному віці і пройшов хорошу школу, адаптувався до дорослого футболу.

– Аватар вашого Instagram досі прикрашає фото у формі Волині. Сподіваєтеся повернутись туди коли-небудь?

– (Усміхається) Вони зараз виступають у Першій лізі, розумієте? Тому наразі таких планів не будую. А в майбутньому, хтозна, як складеться. Мені б хотілося перейти у Європу, в якийсь із топ-чемпіонатів. Це, можливо, прозвучить некоректно, пафосно, але в тій же Бельгії ліга дуже хороша. Слідкую за цим чемпіонатом, зокрема – як Мар’ян Швед грає. Ми з ним знайомі.

– Ви не обділені хорошими фізичними даними, які потрібні центрфорварду. А з кого приклад берете?

– З Роберта Лєвандовскі, насамперед. І Златана Ібрагімовіча.

Сторінка автора у Facebook

Олег Бабій