- Владиславе, правда, що ви стали жертвою тітушок і у вас зламана щелепа?

- Правда-правда. Вибачте, просто важко говорити.

- Коли це сталося?

- Коли прилетіли зі збору в Іспанії, ввечері...

- Виходить , в понеділок.

- Так. Це сталося в районі Інститутської, близько 22:00. Я повертався додому, виходив з машини. І тут мене вдарили.

- Чим?

- Мабуть, кастетом. Сильний удар був. Я втратив свідомість. Друг був поруч. Вони його побачили і втекли. Не встигли нічого забрати.

- Нападників багато було?

- Я не встиг помітити. Друг каже, що їх було двоє.

- Яка була перша думка, коли опам'яталися?

- Бачу, що щелепа змістилася в іншу сторону. От, думаю, класно.

- Що було далі?

- Друг допоміг зайти додому. Потім поїхали по лікарнях. Зараз потихеньку звикаю до того, що мені поставили в роті - зробили шинування, зімкнули зуби. Не можу ними рухати. Їм тільки через трубочку, лише рідке.

- Як сприймаєте подію?

- Ви ж бачите, що у нас в країні коїться. Безлад повний. Будь-хто міг потрапити під це.

- До міліції, може, зверталися?

- Ні, сенсу немає шукати.

- Коли зможете відновити тренування?

- Три тижні мені ходити з цією штуковиною в роті. Тоді відновлю тренування. Але пробіжки зможу робити вже через десять днів.

- Як батько і мати відреагували?

- У шоці, звичайно. Але що сталося, те сталося.

- А що кажуть партнери по "Динамо"?

- Я їздив на базу, мені уколи робили. Бачив всіх хлопців. Всі були в курсі, але коли побачили мене, просто мовчали. Мабуть, теж були в шоці.