Український вінгер дортмундської Борусії Андрій Ярмоленко в інтерв'ю FootballHub розповів про своє життя в Німеччині.

Про Дортмунд

Коли мені хтось говорить, що Дортмунд маленьке та нудне місто, то я не погоджуюсь з цими людьми. Все, що мені потрібне для життя, тут є. Так, якби мені було 20 років і мені були потрібні клуби, дискотеки чи ресторани, то, можливо, тут було б нудно. Але зараз у мене бігає двоє дітей і найголовніше – піти з ними кудись погуляти, в парк чи зоопарк. Тут це все є, і не гірше, ніж в Києві. Тому я почуваюсь тут комфортно, як і в команді. Хлопці – класні, допомагають, хто чим може.

Гол Кагави після асисту Ярмоленка став найкращим у Борусії Д в першому колі Бундесліги 2017/18

Про відмінність життя в Німеччині та Україні

Я не можу сказати, що моє життя в Німеччині відрізняється від України. В Києві я їхав на тренування, приїжджав додому, проводив час з сім'єю і, можливо, ввечері з друзями міг вийти в ресторан поїсти. Це могло бути раз на тиждень, максимум – два. Тут немає такої кількості друзів, як в Києві, але все одно вони приїжджають сюди. Були рідна та двоюрідна сестри. Нудьгувати не доводиться. Два кіндера бігає, з ними не посумуєш.

Якщо піти в торговий центр, то люди впізнають, хочуть сфотографуватися. А ось коли йдеш по вулиці, то не особливо впізнають. Якось захотілось поїхати на ярмарок: спокійно постояв на вулиці, з’їв хот-дог, дві людини підійшли.

Про мовний бар'єр

В команді стараюся спілкуватись зі всіма, не можу виділити когось одного. Більше з ровесниками спілкуюсь. Після моєї першої гри написали, що я відмовився давати інтерв'ю. Це не так. Я просто забув додати, що не розмовляю англійською так, як хотілось би. Щось не так ляпну, а потім ще буду винен. Тому краще промовчати. А з хлопцями не вибираєш фраз, спілкуємось нормально. Я не хотів перекладача, щоб розмовляти англійською та вчити німецьку.

Про "останній шанс"

Дивлюсь різні програми, а там говорять, що зараз для Ярмоли останній шанс заграти в хорошій команді, 28 років. Але я не грав невідомо де, я грав у великій комнаді Динамо Київ і радий, що залишив там свій слід. Я не шкодую, що у 27 років перейшов у таку команду, у розквіт сил. Найголовніше, щоб було здоров'я, а я буду робити все можливе, щоб добиватись результату та прославляти нашу країну.

Шахтар – гроза авторитетів, Лунін – мрія топ-клубів, космічне дербі у Бундеслізі. Топ-10 перемог українського футболу у 2017 році